Рекомендації для батьків

Профілактика постравматичного стресового синдрому у дітей

Дбайте про фізичне здоров’я дитини:
⇒  намагайтеся не змінювати звичний режим її життєдіяльності, навіть за умови зміни обставин;
⇒ збільшіть кількість часу для відпочинку сну а також контролюйте по­тік та інтенсивність подій, навіть якщо вони викликають у дитини по­зитивні емоції;
⇒ підтримуйте з дитиною тілесний контакт — обіймайте її, тримайте за руку або гладьте по спині, плечах, голові. Незалежно від віку дитини, позитивні тілесні контакти дають їй змогу зняти напруження, відно­вити сили, упевнитися в тому, що вона не одна, поруч є рідні люди, які допоможуть і підтримають.

     Ураховуйте особливості реагування дитини на стрес:
⇒ пам’ятайте — рухова активність дає змогу дитині впоратися зі стресом, «виплеснути» його назовні, тому варто заохочувати такі його прояви, і водночас бути поруч, щоб забезпечити їй відчуття фізичної захищеності;
⇒ спробуйте організувати активність дитини — запропонуйте їй рухливу гру за певними правилами або «бій» подушками, повітряними кулька­ми, також можна разом потанцювати, пом'яти і порвати папір тощо;
⇒ не наполягайте на фізичній активності, якщо дитина цього не хоче. За­пропонуйте їй прийняти теплий душ або ванну, що також допомагають зняти напруження.

     Дбайте про емоційну стабільність дитини:
⇒ створіть удома атмосферу безпеки;
⇒ не дозволяйте дитині дивитися телевізійні новини без дорослих — у будь-якому віці вона потребує пояснення подій та вашого ставлення до них;
⇒ не водіть дитину в місця масового скупчення людей, оскільки цим ви підвищуєте рівень її тривожності;
⇒ якщо сім’я вимушена змінити уклад життя, то пояснюйте дитині, для чого це потрібно, куди і навіщо ви йдете, що маєте роботи;
⇒ дайте дитині зрозуміти, що ви серйозно ставитеся до її переживань.

      Допомагайте дитині осмислити події:
⇒  дитина не вміє мислити критично, вона не може правильно оцінити реальний стан справ. Тому навіть у підлітковому віці все сприймає на свій рахунок і схильна до перебільшень, схильна вважати себе в усьому винною, має потребу розуміти, що відбувається. Для неї важливо, чому батьки тривожаться, зляться, журяться, що діється в родині, у місті. На­магайтеся стисло і спокійно пояснити їй це, щоб у жодному разі не на­лякати;
⇒  не заперечуйте її права переживати та осмислювати події, що відбули­ся з нею, членами вашої сім’ї — не використовуйте вказівок на кшталт: «Забудь це!», «Не думай про це!»;
⇒ не відмахуйтеся від запитань дитини висловами на кшталт: «Тобі цього не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити» тощо. Знайдіть слова, які будуть зрозумілими для дитини, не бійтеся показати, що ви теж боїтеся, хвилюєтеся. Вона не стане вас за це менше любити, навпаки — почне поважати іще більше;
⇒ розмовляйте з дитиною про події, що сталися, стільки, скільки вона цього потребує. У кожній такій розмові акцентуйте увагу дитини на тому, що вона не сама, поруч є турботливі дорослі. Можна також розпо­вісти їй про відповідні служби, зокрема, про центри психологічної до­помоги, і фахівців, які допомагають людям. Якщо дитина висловить бажання, можна разом із нею відвідати такий центр. Часто лише саме розуміння того, що є люди, які допоможуть у скрутній ситуації, знижує рівень тривожності та вселяє впевненість;
⇒ збагачуйте досвід дитини переживанням стресу опосередковано — чи­тайте їй книжки, розповідайте казки чи історії, у яких ідеться про подо­лання героями страху, певних труднощів. Також варто розказувати ди­тині історії з життя родини, минулих поколінь. У такому разі наводьте приклади з життя тих бабусь чи дідусів, яких дитина любить, які є для неї авторитетом, тобто тих, складні або трагічні події в житті яких не спотворили їхню особистість;
⇒  зверніть увагу дитини на те, що багато людей відчувають тривожність, страх, гнів, безпорадність, і що це — нормальні людські почуття. Однак не варто «застрягати» в них, слід шукати вихід, звертатися по допомо­гу. Навчіть дитину звертатися по допомогу і приймати її.

       Надайте дитині можливість «виплеснути» стрес назовні:
⇒ підтримуйте ігри, грайтеся разом із дитиною та заохочуйте її до гри. Якщо дитина грається в «майдан», «беркут», «війну», «переїзд», «хован­ки», «терористів», «госпіталь» — це нормально. Такі ігри лякають до­рослих, а для дитини це засіб зниження рівня емоційного напруження. Якщо надати дитині можливість вільно виражати свої переживання (саме це забезпечує гра], вона цілком «безболісно» може розв'язати кризову для неї ситуацію. У такому разі завдання дорослого — створи­ти безпечні умови для гри;
⇒ заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною, пластиліном — вони дають їй можливість «винести» свої переживання назовні у вигляді об­разів.

Дитяча агресія, вчимося долати разом.

Маленькі забіяки становлять для дорослих справжню проблему. Що з ними вдіяти? Бити? Але де ж логіка? Агресією карати за агресію, подаючи приклад такої самої агресивної поведінки, що виражена навіть більшою мірою, зовсім неправильно. Читати нотації? Хто хоча б раз це спробував, знає, що це безрезультатно. Не звертати уваги на агресивні витівки малюка? Але ж йому й самому непросто переживати власну поведінку.

         Агресія — це тільки верхівка айсберга, тобто процесів, що відбуваються в душі дитини. Щось змушує її говорити злі слова, битися або кусатися. Щоб допомогти малюкові впоратися з агресією, потрібно навчити його виявляти свій гнів в іншій, прийнятнішій формі. Крім того, неправильно змушувати дитину приховувати свою агресію, лише пропонуючи «не битися», «не кричати», «не ламати». Адже іноді агресія є результатом занадто великої кількості заборон і надмірно вимогливого виховання з боку дорослих.

Вправа 1. Пригоди веселих примар

Ця вправа допоможе агресивній дитині відкрито виявити свою агресію, але зробити це в регламентованому вигляді. Образи примар використані для того, щоб малюк мав можливість опинитися у ролі пустотливої примари, яка жартома дражнить і задирає оточуючих.

Домалюй обличчя цим кумедним маленьким примарам. Вони бешкетують і граються. Яка з примар подобається тобі найбільше? Чому? Зараз я засічу час, і цілих п’ять хвилин ти також можеш галасувати й пустувати так само, як ці маленькі примари.

Вправа 2. Зубато-рогато-колюче…

Вправа допоможе позбутися напруження, агресії, що накопичилася, дасть можливість дитині відкрито виявляти свої почуття. Для повноти ефекту можна малювати на великому аркуші паперу. Не забудьте дати малюкові набір кольорових олівців і вибрати зручне місце для малювання. Не можна критикувати малюнок, а також радити дитині, як малювати краще або правильно.

Запропонуйте малюкові намалювати надзвичайно страшну, злющу, зубату тварину. Щоб вона могла битися, кусатися, брикатися, щипатися. Нехай дитина малює так, як хоче, і стільки, скільки заманеться. Коли малюк завершить роботу, попросіть його розповісти вам, кого він намалював, який у тварини характер, вона нападає чи захищається.

Вправа 3. Поглянь з боку

Ця вправа вимагає спільного з дорослим обговорення. Малюкові пропонують розглянути кілька ситуацій, у яких є прояв агресії. Не потрібно проводити жодних паралелей з дитячими вчинками. Завдання дорослого полягає лише в тому, щоб переконатися, що дитина правильно розуміє значення певної поведінки. Мета цієї гри: надати малюкові можливість побачити агресивну поведінку з боку і оцінити її.

Якщо ви розумієте, що дитина ставиться до таких епізодів некритично, уважає, що агресивна поведінка правильна, ви можете висловити свою точку зору, водночас не нав’язуючи її дитині.

Запропонуйте малюкові розглянути малюнки й розповісти, що він на них бачить. Поставте запитання.

Що робить хлопчик?
— Як ти вважаєш, навіщо він ламає дерево?
— Він чинить добре чи погано?
— Що б ти йому порадив?
— Як би ти змінив цей малюнок?

Аналогічні запитання ви можете поставити до кожного малюнка.

Вправа 4. Кішка добра, кішка зла

Ця гра спрямована на усвідомлення своїх почуттів, уміння опановувати емоції та управляти своєю агресією.

Запропонуйте малюкові розглянути намальованих кішок. Зверніть увагу, що одна з них дуже добра й ласкава, а інша — зла, дряпається. Скажіть дитині: «Зараз я говоритиму слова «добра кішка» і «зла кішка», а ти по черзі зображуватимеш то одну, то іншу». Після декількох перевтілень запитайте: «Чи складно тобі перетворюватися з доброї кішки на злу? А навпаки? Якою кішкою тобі більше подобається бути?»

Вправа 5. Веселий клоун

Ця вправа допоможе завершити серію наведених вправ позитивним моментом, що запам’ятає малюк. Запропонуйте дитині розфарбувати веселого клоуна і його собаку, придумати клоунові ім’я, а собачці — кличку.

Формуємо у дитини вміння правильно виражати свій гнів

Дошкільники живуть емоціями й керуються ними, коли обирають способи поведінки. Емоції супроводжують відчуття й практичні дії дитини, регулюють її розумову діяльність, роблять навколишній світ різноманітним, цікавим і значущим. Психологи наголошують, що немає правильних і неправильних почуттів та емоцій, адже всі вони відіграють важливу роль у житті дитини. Проте часто дорослі переконують дитину, що не можна виражати негативні емоції, зокрема гніватися. Через це замість того щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає стримувати її.

Не примушуйте дітей утримувати гнів, бо він є сильною та суперечливою емоцією. Це одне із базових почуттів, яке людина отримала внаслідок еволюційних процесів. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб вижити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей діють інші закони. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються зміни на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли дитина відчуває гнів, вона думає, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще більше сердиться. Дитина не може не відчувати гнів, бо це фізіологічний механізм, який може спровокувати будь-яка ситуація, що перешкоджає досягненню певної мети. Не можна карати дитину за прояви агресії, привчати її щоразу стримувати гнів. Адже так дитина лише накопчуватиме негативні емоції й рано чи пізно зірветься й виплесне їх. Однак уже не на ту людину, яка зумовила ці почуття, а на ту, яка першою потрапить під руку, або на ту, яка слабша й не зможе дати відсіч. Дитина зазвичай поводиться агресивно, бо не знає, що можна інакше виражати негативні емоції, має бідний поведінковий репертуар. Для того щоб розширити його, батьки й вихователі мають пояснювати та/або демонструвати, як можна реагувати та ті чи ті ситуації, давати змогу обирати серед запропонованих варіантів поведінки, виражати гнів у прийнятний спосіб. Озвучуйте стан дитини Для того щоб дитина навчилася розпізнавати свої почуття, завжди озвучуйте її стан. Психологи стверджують, якщо батьки з раннього віку озвучують почуття дитини, то вона вже з 3—3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Дитина починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. Відтак вона вчиться виражати свої емоції в різний спосіб. Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то дорослим — батькам чи вихователю — важливо сказати, що вони бачать її стан, наприклад: «На мою думку, ти гніваєшся … (на когось чи на щось)». Дитина, яка звикла звинувачувати в усьому інших, досить швидко опише, що сталося і на кого/ на що вона гнівається. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, зазвичай це відбувається з остраху, що дорослі засудять її. Тому під час взаємодії з такою дитиною потрібно докласти зусиль, щоб її розговорити. Для того щоб заохотити дитину розповісти про свої почуття, можна сказати: «Я бачу, що ти сумуєш — напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомоги». Також у такій ситуації доцільно поділитися з дитиною спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже сердилася, якщо…» — далі навести ситуацію, подібну до тієї, що сталася з дитиною. Приєднуйтеся до почуттів дитини Дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і одразу починають давати поради. А потім дивуються, чому після їхніх «корисних» рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттів дитини, дорослі допомагають їй від них звільнитися, заспокоїтися та відкритися для конструктивного обговорення. Коли дитина сердиться, дорослим варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче допекти своєму кривднику», «Я розумію, що коли потрапляєш у неприємну ситуацію інколи хочеться зникнути». Такими коментарями батьки, з одного боку, демонструють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а лише після того, як вона заспокоїться.

Допомагайте дитині виразити гнів адекватно Якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичуватися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плаксивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнитися» від гніву та злості. Зрозуміло, що не можна дозволяти дитині битися, лаятися, кусатися, плюватися тощо. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Наприклад, дитина може виявити злість, яку вона відчуває, за допомогою певного звуку або руху. Також, якщо дитині необхідно «випустити пару», можна їй запропонувати: побити подушку; виконати фізичні вправи; порвати папір; зобразити свої емоції та зіжмакати або порвати малюнок; скористатися «мішечком для крику»; постукати по столу надувним або уявним молотком тощо. Якщо вдасться справді щиро позлитися, дитина швидко заспокоїться та буде здатна організовувати свою подальшу діяльність.

Обговорюйте те, що відбулося Після того як дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, по­в’я­за­ні з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб, як їх задовольнити.

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати негативні емоції у прийнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.

Джерело: https://emetodyst.expertus.com.ua/10006514